Skip to main content

ЧОМУ СУВЕРЕННИЙ БОРГ МАЄ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ТРУДЯЩИХ – І ЩО ПРОФСПІЛКИ МОЖУТЬ ЗРОБИТИ

Профспілки повинні домагатися, щоб трудящих не змушували розплачуватися за кризу суверенного боргу

Коли бізнес розоряється, це погана новина для його працівників. Але коли країни оголошують дефолт, результати можуть бути катастрофічними для трудящих, зайнятих у всіх секторах економіки: в державному і приватному, в малому і середньому бізнесі – і для всіх, чиє становище в наших суспільствах є найбільш вразливим.

Після 1970 року з кризою державної заборгованості щорічно стикалися, в середньому, вісім країн. Проблеми з боргом, якісупроводжуються безліччю наслідків для сусідніх країн і торгових партнерів, зачіпають у той чи інший момент життя більшості людей на планеті.

І все ж багатьом трудящим криза суверенного боргу може представлятися чимось, що відбувається далеко-далеко, в якій-небудь екзотичній країні, якою управляє марнотратний уряд і яку населяють ледачі громадяни, які звикли кидати гроші на вітер. Банки, кредитори і політики правого спрямування часто підігрівають ці міфи, щоб відвести увагу від своєї ролі у виникненні цих криз.

Йерун Дійссельблум (президент Єврогрупи під час грецької кризи й один із ключових кандидатів на пост глави МВФ) на свій сором натякнув, що країни півдня Європи потрапили в кризу після того, як розтратили всі гроші на «вино і жінок». Політики на зразок Дійссельблума не люблять при цьому згадувати статистику, яка свідчить, наприклад, що греки працюють більше годин на тиждень, ніж будь-яка інша нація у Європейському союзі.

Подібного роду риторика відволікає від справжніх причин кризи і підриває віру людей в державний сектор громадського обслуговування і законну необхідність для держави брати кредити, щоб фінансувати його інфраструктуру. Насправді ефективне запозичення і витрачання державних коштів підтримує зростання економіки за допомогою:

- інвестицій у продуктивну інфраструктуру, які ринок не забезпечить;

- формування освіченого та здорового населення;

- перерозподілу доходів з метою підвищення купівельної спроможності бідної частини населення, що може сприяти створенню протициклічного економічного стимулу;

- надання прямої підтримки промисловому виробництву, в тому числі за допомогою наукових досліджень і технологічних інновацій;

- надання безлічі послуг усім без винятку громадянам і більш ефективно, ніж це зробив би ринок – прикладом можуть служити охорона здоров’я та водопостачання.

Державні видатки також сприяють створенню робочих місць, як в країнах з високим рівнем доходів, так і в країнах, що розвиваються. Це особливо важливо в періоди економічного спаду, наприклад, під час державного дефолту, оскільки вони створюють необхідні економічні стимули, щоб підтримувати зростання економіки.

Незважаючи на факти, нас намагаються змусити повірити в те, що боргові кризи виникають просто з вини урядів, які занадто багато витрачають на державні послуги громадського користування або на соціальну допомогу і пільги. Багато журналістів, політиків, великих корпорацій тицяють пальцями в руйнівні державні програми, надмірно високі зарплати працівників державного сектору і виплати для одержувачів соціальної допомоги, таких як пенсіонери і безробітні, які, нібито, висмоктують з країни останні соки. Однак насправді глибинні причини зростаючої заборгованості – і наступних за нею криз – набагато частіше пов’язані з політиками, які дозволяють багатіям уникати сплати податків, урядами, які «виручають» бездумних приватних спекулянтів, корупцією, приватизацією і безоплатним наданням багатим бізнесам непосильних для держави привілеїв і пільг.

Наприклад, світова фінансова криза була спровокована виведеним з-під державного регулювання фінансовим сектором, який наживався на прибутках від міхура іпотечних позик в США, який його і надував. Замість того щоб заплатити за свої помилки і зловживання, великі банки, які створили цю проблему, отримали сотні мільярдів доларів з грошей платників податків усього світу, щоб змогти вилізти з боргової ями. Це стало не просто найбільшим в історії переказом коштів з держбюджету в приватні руки – подальші наслідки цього «порятунку» включали глибокий економічний спад і заходи жорстокої економії, від яких постраждали сотні мільйонів людей праці. Економічна рецесія стала причиною цілої хвилі криз суверенної заборгованості, яка прокотилася по всьому світу: уряду були змушені працювати в умовах істотного скорочення податкових надходжень, галопуючого безробіття і посилення залежності населення від заходів соціальної допомоги.

У Греції, до того, як у ній вибухнула її власна криза, політичний істеблішмент дозволяв великим промисловцям ухилятися від сплати податків у воістину злочинних масштабах. Коли уряд Греції отримав список грецьких громадян, які мали рахунки в швейцарських банках і підозрювалися в уникненній ухиленні від сплати податків, він два роки нічого не робив з цього приводу. Після того, як цей список став надбанням гласності і був опублікований в одній з грецьких газет, на її редактора подали до суду, а саму газету закрили.

І при цьому, коли криза вибухнула, ті вузькі кола, які грабували державну скарбницю, набиваючи свою кишеню, залишилися практично безкарними, тоді як трудящі та вразливі категорії населення розплачувалися за них у повній мірі. В рамках наступного «порятунку» кредиторів, «трійка» (яка складалася з Європейського центрального банку, Європейської комісії та МВФ) простежила за тим, щоб левова частка наданих країні позик пішла на погашення заборгованості перед приватними кредиторами. Вона змусила грецький уряд провести найжорстокіші скорочення у державному секторі і відмовитися від регулювання ринку праці. Вона також наполягла на проведенні приватизації у «пожежному порядку» – часто до вигоди корпорацій, чиї штаб-квартири розташовувалися у країнах-кредиторах.

Дії «трійки» означали, що звичайні люди, які проголосували за уряд, який протистояв цій політиці, були покарані за безрозсудні дії інших. Це призвело до зростання числа самогубств, різкого зниження рівня життя і стрибка в статистиці смертності.

Коли настають подібні кризи, події розвиваються дуже швидко. Якщо трудящі та їхні профспілки не хочуть допустити, щоб їх «відсунули на край», вони повинні заздалегідь добре розібратися в цих питаннях, збирати інформацію і бути готовими діяти.

Отже, наскільки великою повинна бути заборгованість, щоб виявитися занадто великою? Як нам розгледіти перші тривожні ознаки, оцінити стійкість суверенного боргу і чинити тиск на уряд, щоб уникнути найгіршого?

Якогось абсолютного рівня, при якому співвідношення заборгованості до ВВП стає нестійким, не існує – це залежить від цілої низки чинників, включаючи прогнози подальшого зростання економіки, рівень продуктивності, умови зовнішньої торгівлі, валюту, в якій деномінована заборгованість, і тих, кому належать боргові зобов’язання уряду. Наприклад, Великобританія в кінці Другої світової війни несла на своїх плечах борг, який перевищував 200% від ВВП, однак ніякої загрози дефолту не виникло. В Японії співвідношення боргу і ВВП роками перевищувало 200%, але заборгованість залишається відносно стабільною, тому що 90% її належать самим жителям країни і виражені в ієнах, а не іноземним інвесторам в іноземній валюті.

На жаль, багато неоліберальних політиків та ідеологів «компактного уряду» спотворюють проблему боргу як спосіб підірвати державні видатки. Вони використовують цифри співвідношення боргу до ВВП, щоб обстоювати «більш відповідальні» правила формування і виконання бюджету: неминуче маючи на увазі скорочення видатків на послуги громадського користування. Іронія полягає в тому, що багато хто з них є гарячими поборниками політики, яка насправді посилює проблему дефіциту бюджету і боргової нестабільності. Наприклад, рівні державної заборгованості, які зростають у всьому світі,нерозривно пов’язані зі зниженням ставок податку на корпорації і зростанням фінансіалізації нашої економіки. За останні тридцять років середня ставка податку на корпорації в світі знизилася більше ніж наполовину, з 49% до 24%. У той же час частка Уолл-Стріт у прибутках корпорацій в США зросла вчетверо.

Замість того, щоб стимулювати продуктивне зростання, фінансіалізація висмоктує гроші з продуктивної економіки, збільшуючи прибутковість фінансових активів, таких як борг, і перешкоджаючи їх вкладенню у виробництво, позбавляє державний сектор необхідних коштів, стимулюючи корпорації до ухилення від сплати податків. Одночасно з цим, приватизація зробила вартість послуг набагато більш високою для платників податків, стягуючи за них плату або замикаючи уряди в пастці довгострокових платежів, у той час як поширена політика жорсткої економії підірвала перспективи економічного зростання та наповнюваності державних бюджетів.

Все це свідчить про необхідність для трудящих і профспілок дивитися далі, ніж цифри на перших сторінках газет, і чинити опір неоліберальній політиці, яка виводить фінансові ринки з-під державного регулювання, плодить економіки, які залежать від небезпечних рівнів держборгу, і змушує уряди і трудящих розплачуватися за безвідповідальну видачу кредитів банками.

Найважливіше полягає в тому, що трудящим і профспілкам необхідно контролювати політику урядів, стан економіки і рівень заборгованості приватного сектору, виявляючи ознаки кризи заборгованості до того, як вона вибухне. ІГО разом з Конференцією ООН з торгівлі та розвитку сформулював низку порад профспілкам, підказуючи, на що потрібно звертати увагу. Моніторинг ситуації включає наступні питання:

1. Чи приймав уряд останнім часом закони і постанови про дерегуляцію фінансового сектору?

2. Чи знижуються ставки податку на корпорації?

3. Чи має місце в країні приплив великих обсягів іноземного капіталу за короткий період?

4. Чи зростає заборгованість, як держави, так і приватного сектору, швидкими темпами?

5. Чи не деномінована більша частина нових позик в іноземній валюті?

Як і з будь-якою хворобою, профілактика – найкращі ліки: домогтися відмови уряду від політики, яка веде до кризи, є найважливішою стратегією. Але там, де це неможливо, трудящі і профспілки повинні об’єднуватися і готуватися. Підготовка включає декілька елементів:

1. Виявлення найбільш уразливих секторів економіки – тих, які з найбільшою ймовірністю постраждають від кризи, – і контроль за їх станом.

2. Розробка політичної стратегії захисту прав трудящих і державного сектору громадського обслуговування з метою уникнення соціалізації збитків, яких зазнають фінансові та нефінансові корпорації.

3. Виявлення потенційних союзників серед інших профспілок, як усередині країни, так і на міжнародному рівні, а також серед інших громадських організацій, які захищають тих, по кому сильніше всього б’єкриза

У кінцевому рахунку, причиною руйнівного державного боргу є світова економічна система, спеціально створена з метою дозволити багатим і впливовим колам нашого суспільства отримувати з нього величезне багатство, не несучи при цьому ніякої відповідальності за ті ризики, які вони створюють.

Ми повинні боротися за економічну систему, яка гарантує, що все багатство, яке створюється, використовується на благо кожної людини. Ми повинні зупинити дерегуляцію фінансової сфери, домогтися, щоб кредит використовувався для фінансування продуктивної економічної діяльності, а не отримання швидкого прибутку шляхом ризикованих фінансових спекуляцій. Ми повинні припинити державну допомогу компаніям, які йшли на надмірний ризик, і притягнути їх босів до кримінальної відповідальності за їхні катастрофічно згубні дії. Ми також повинні домогтися створення ефективної системи глобального оподаткування корпорацій і багатства, з тим щоб уряду могли отримувати достатній дохід для забезпечення якісного громадського обслуговування і стабільності національної економіки.

Крім того, нам необхідно розробити більш досконалу світову систему врегулювання суверенного боргу, при якій тягар боргових криз у майбутньому буде лягати і на тих, хто є їх причиною, а не лише на тих, хто знаходиться у найбільш вразливому становищі. Такі принципи вже були затверджені ООН, але їх реалізація була заблокована меншістю, яка складається з багатих країн-кредиторів, включаючи США і чимало країн Європи.

Політичних рішень існує безліч, якщо буде знайдена політична воля для їх здійснення. Найбільш яскравий приклад нам дає історія. Після Першої світової війни непосильні боргові вимоги, нав’язані Німеччині країнами-кредиторами, які перемогли, створили благодатний ґрунт для підйому нацизму. А ось після Другої світової війни величезна зовнішня заборгованість Західної Німеччини не привела ні до впровадження політики жорсткої економії, ні до економічного краху, а заклала фундамент для зростання німецької економіки в наступні десятиліття. Це сталося завдяки тому, що гнучкі умови обслуговування боргу обмежували граничні відсоткові ставки, пов’язували виплати по обслуговуванню боргу з доходами від експорту і залишали достатній простір для досягнення нових домовленостей. Ця логіка є повною протилежністю політиці жорсткої економії, яка характеризує сучасні підходи до реструктуризації боргу. Швидкий підйом крайніх правих сил після фінансової кризи 2007 року говорить про потенційно небезпечні наслідки ігнорування політичних уроків історії.

Борг, на перший погляд, може здатися чисто фінансовою проблемою, вирішення якої найкраще віддати фахівцям. Однак в основі своїй борг – це питання влади, і його наслідки відчуваються у всіх сферах нашого життя.

Саме тому Інтернаціонал громадського обслуговування (ІГО) пишається своїм партнерством з Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) у випуску серії поглиблених інформаційних матеріалів для профспілок на тему суверенного боргу, щоб озброїти трудящих і профспілки необхідними знаннями і дати їм можливість брати активну участь у дебатах з питань боргу і боротися за те, щоб трудящим не доводилося розплачуватися за всі наслідки боргової кризи.

Роза Паванеллі, Генеральний секретар, Інтернаціоналу громадського обслуговування